У дзеркалі вечірнього дощу Не видно твоїх стихлих кроків. Їхньої мапи непримітний слід Десь загубивсь у лабіринті років. Десь там, у п`янім мареві ночей, Дивних світів і снів з туману, Розмилась й синь твоїх очей. А смута виросла густим бур`яном. Щоночі до світання скаженіло рву З самого серця те густе коріння, Щоб з променем весіннім не зійшло Кохання більше згубного насіння.
Тема стара, як світ, - кохання. Давно просилося на світ піснею, а вилилося лише зараз. На жаль, не володію композиторськими здібностями, тому віддаю творіння на Ваш суд.
сторінка: Вірш-пісня
| АВТОР ТВОРУ:
Філонюк Галина
