|
Він був одним із тисячі "акторів",
Що жив на сцені – мрійник молодий
І сам любив, шукаючи любові,
Зринав промінням в зорі світанкові
Із сутінок підносився чужий
В Людській щоб "ролі" не було проколів.
Не вірили йому чомусь у щирість
Мовляв: "Він же актор, це тільки гра".
Не друг, не свій, самотній, може ворог?
Обходили, як непотрібний мотлох
Забули, що його душа жива
Навіщо міцність гартувати вічність?
Та він виходив первістком на сцену
Нехай і недоростком, як мара
Що перероджувалася в надії,
Виплескуючи репліки "невмілі",
Заради хоч одного глядача
У мить шалену грати "роль" знаменну.
| 
у Вас 
0
Спасибі за коментар
