Я піду туди, де
червоне сонце
Всім дарує Рай із
небес червонцем,
Там немає зла, там
нема образи,
Там нема думок: «Чи
кого не вразив?»…
Я піду туди, де
безхмарне небо,
Спокою ковток щоб
знайти для себе,
Не тривожить там
почуття провини,
Що в душі гризе і
гризе щоднини.
Я піду туди, не
тримай, навіщо?
Тихо за вікном,
вітер тільки свище,
Може, це мене він
отак покликав?
Я піду туди – не
почуєш крику.
Може, то не він – я
став раптом вітром?
Краплі сліз твоїх
так безслідно витру,
Обійму тебе – ти не
будеш знати…
Я піду туди, куди
вкажуть карти.
Я піду туди тихо на
світанку
І життя своє
розпочну спочатку,
Небо, мов горить…
Хто підкаже, що це?
Може, близько вже
те червоне сонце?
| 
та
у Вас 
0
Значить головна ідея твору - немає місця де можна сховатись від совісті... А навіщл ховатись?, навіщо іти туди.. мені здається, це лише моя субєктивна думка (яку дехто не поважає), потрібно жити так, щоб не було про що жаліти. не сховатись від совісті мовчанням, не втекти від образ, потрібно набратись сили і визнати свої помилки, зрештою вибачитись і вміти пробачити іншому. Проте часто буває, що Великі Люди як діти, не хочуть цього робити, навіщо тоді мозолити очі своєю присутністю? 
