Доплакує осінь. Уже їй лишилось недовго кропити слізьми листопадові села й міста... Для неї одна тільки є у цім світі дорога, незмінна, холодна, коротка і дуже проста.
В минуле. В пітьму домовини прожитого вчора. Чи хоче? Не знати. Та вибору їй не дано. А поки у ній іще тонуть підошви й підбори... А сіра печаль переходить потроху у сон...
Поглине земля свій покров з бездиханного листя, замерзне безсило остання осіння сльоза. І вже підкрадається холод зими гонористий, щоб також колись у цім світі лишитись позаду.
Вірш безумовно красивий і насичений гарними, добірними образами проте, на мій погляд, дещо нечіткі рима сльоза-позаду( до того ж у слові сльоза наголос на останній склад, а в позаду на передостанній) Але в цілому
А мене, Марійко, Ви своїм віршем спровокували на таке одкровення: Доплакує осінь... зридалася я... це листя опале як... доля моя, шматована часом, побита вітрами, затоптана... стерта... розворсана... Вперто лісами, ярами, полями, попасом вертаюся в золото, в сонце. Своя! Сумна і довершена, осінь моя!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
