В мовчанні затаєних дум січневласті я чую дрижання небесних річок і я пропускаю крізь себе причастя, мов звуки, що вирвав із неба смичок. Проходжу у світло, крізь морок спокуси, крізь вибір земний кармоточних мечів, а небо душі все кида землетруси, а небо збирає своїх слухачів. Крізь мене проходять дванадцять енергій, крізь мене проходять іще і твої, бо я відчуваю аксонами нервів тремтіння води і Господні бої. Готую для слів із небес переховок, готую для світла у серці тайник… І чую дрижання дерев-зарисовок, що врізав мороз у нічний путівник. Злітають у небо смичкові сонати, виблискує світло далеких зірок, що просять із неба: «кохати…, кохати…» Та після причастя у гріх новий крок…
Бог не простить, розп'яття не простить Душі людської на хрестах облуди! То, може, спам'ятаймося й не будем Злом тамувати власну ненасить? Суцільний жаль, поминки за життям, За правдою, за волею, за щастям... Як нам потрібне істинне причастя І не лукаве - щире каяття!!!
Ні! Не грішити нам від нині, А йти на чистий, світлий шлях, Бо скільки ж можна в блуканині Топтати ніг, у мозолях?... Вірш сподобався.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
