Ув'язненим в житті - нам дихається важко, Короткі ланцюги нас гнуть аж до землі. По колу сотні веж, з них вартові уважні Пильнують, щоб з тюрми до строку не втекли. А строк - усе життя - його нам не скасують, Ще й навпаки - в кінці накинуть кілька літ. Як ліпшого нема, то ми не протестуєм – Ув'язненим ніде вередувать неслід. У снах яскравий світ стає перед очима, Умовностей ланцюг сповзає, мов змія, І вільно дихать нам, і знизувать плечима, Таким у світ земний приходить немовля. Та вже скінчився сон - знов вартові на вежах, І ланцюгів тягар нас гне аж до землі, І кожен подих наш, і кожен крок обмежен. Пильніше, вартові, щоб ми не утекли. 1989
|