Зоряний канон (продовження)

5

І дотягнувшись до зірниць,

І доторкнувшись до галактик,

В собі шукатимемо клаптик

Для порятунку від грімниць.

Коли прийде душі колядник,

Ми не жадатимем нічниць*.

Серед земних життя дрібниць

Так мало в нас небесних практик.

Увіруєм у шлях Мойсея

Чи спинимося перед ним?

Чи з дна містичності своєї

Озвемось погуком страсним?

Чи у жахних пересторогах

Свій осягатимемо здогад...

____________

*Нічниці — безсонні ночі.

6

Свій осягатимемо здогад,

Хоча вже знаємо давно:

Для нас прийдешності дорога —

Не просто зоряне кіно.

Це буйство пекла, раю погар

І кола вічності стерно.

І повсякчасна неспромога

Віків загоїти садно.

Воно сурмить всевишнім болем

Над світовим покотиполем

Очима висохлих криниць.

Щоб ми, зімкнувши видноколи,

Не жалкували вже ніколи

Про неосяжність таємниць.

7

Про неосяжність таємниць

Ми дізнаємось із колиски.

Та не розгадки — тільки блиски

Лягають на відбитки лиць.

Жадаєм знов благої звістки

Від образів і від дзвіниць.

І знаєм — небо зовсім близько,

Та тільки спробуй — дотягнись.

Скажи, небесних днів пташа,

Чим обумовлена душа,

Коли злетіти ще незмога?

Чому бринить, немов струна?

Невже заплуталась вона

В краплині сутінку земного?

8

В краплині сутінку земного

Так мало проблисків душі.

А ми будуємо для чогось

І вежі, й брами, й рубежі.

Навіщо нам перестороги,

Загати, грати, міражі?

Аби ніколи не дочовгать

До непроникної межі?

І вже, напевне, після того,

Як відсилаєм душу Богу

Земний відкинувши полон,

Життя лишає нас для спадку

Кого — у спогадів нащадків,

Кого — у пам'яті ікон.

9

Кого у пам'яті ікон

Знайти можливо без молитви?

Ударить дзвін, неначе гонг

І засурмить початок битви.

Чи спатиме в тобі дракон?

Чи зможеш ти його убити,

Оберігаючи Закон

У непорушності орбіти?

Із невідплатними боргами

Бажаєм випнутись богами,

Докіль царя порожній трон.

Між полюсів добра і зла ми

Не відаєм, які розлами

Ховає долі рубікон.