|
Гілки очистити від зайвих
потрясінь,
в осінній час холодного жовтіння,
так квапився мій сад, здобувши
неба синь
і переправивши її в коріння…
Спадають яблука із гілля у росу,
в траву ховаючи зернівки спілі…
Плоди дозрілі бережно перенесу,
і схороню від зимніх заметілей.
Скуштую в холоди полум’я бальзаму, -
всю силу вересневого проміння,
що сонце слало із-під склепіння
храму
небесного колінопреклоніння.
В ту мить відчую, тісно з ними
зв'язаний, -
в нездолану енергію творіння,
у ланцюгу любові зобов’язання -
спинити хід свого гріхопадіння…
Навкруг думки висаджую… як яблуні…
Щоб світ відмити, зайве
відірвати,
зцілити душі листям
продірявленим,
із сонцем-яблуком зайти у хати…
| 
у Вас 
0
А наголоси можна підкорегувати. Цікавий твір. 
