ПТАХ-ПРОВІСНИК

В небі ворон кружить, ворон чорний,

Крильми, наче плугом, хмари горне,

З висі кида зір свій на люд грішний,

Ворон, мов провісник, кряче віще.

Хоч літа високо – бачить зірко

Він і кожен крок наш, й вади згірклі,

Душі людські наскрізь, наші гени…

Світ сканує вправно, мов рентгеном.

Кряче з неба ворон, крає серце,

Він – провісник горя, нам здається.

Та не дивна птаха сипле чвари,

Люд, що йде на плаху – вартий кари.

Доки брат у брата серце вирве –

Не минем розплати! Близько прірва…

Ненамарне ворон кряче з висі –

Людство просить хворе -”Схаменіться!!!”.