Відпив я із чаші смачних обіцянок, Поперек горла розпеченим склом Стали слова, вилиті з склянок, Я, втруєнний, впав і лежу під столом. Я скатерть забрав у падінні рукою, Із неї упали всі ваші світи. Упавши, тарілки кохались війною, Їх їли мурахи, машинні роти… Лежу я у комі, отрутою сонний, І бачу крізь очі, зашиті в чоло, І чую я зброї докір нерезонний, І знаю я точно – по мене воно… І космос присниться,я бачу і мрію, Димові галактики, кометні поля, Та плодом на гілці чекаю і спію, Поки мене виїсть отрута твоя… Годуй мене серцем моїм і кістками, Я з голоду ладен бути святим… Напуй мене сльозами, краще морями, Що горю старанно на змову ростив. Плесни на лице, буди мене швидше, Я встану, поправлю брехливий піджак, Щоб впасти в коліна, нижче і нижче, Щоб знову ввійти у смерті рівчак…
Ого! Давно не читав такого твору про найчисельніші гріхи людства! Як Ви майстерно-о'бразно усе переказали. Якби наша брехня нам ставала отак поперек горла, то людства вже не було б!Безперечно, що на 5!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Та прикро те, що ті хто не відчуваєть, що в нас війна, поводять себе так, наче вони в іншому світі живіть і те, що війно, то їх не стосується, бо їх не торкається... На превеликий жаль....
у Вас 
0
