Відлітають думки - і безслідно зникають у небі. Де ж та вічність, що їх понесе за собою у даль? Де ти, вічносте? Ось я, стою проти тебе Я у тебе дивлюсь, і свідомість пронизує жаль...
Не минулого шкода: воно залишилось позаду. Все оте вже давно поховала під снігом зима. І у вирій птахи утекли від терпких снігопадів. Розмальовані вікна - фрагменти якогось письма.
Не минулого шкода, а шкода розтрачених років. І тривожних листів, на які бракувало часу, Шкода сил для пустих необдуманих кроків, Що тепер у майбутнє я їх із собою несу.
О, Життя, те, що свято кипить в моїх жилах, Те, що птахом ширяє між хмарами мрій і думок! Ти несеш мене в даль, ти даєш мені волю і крила, Що на них я здіймуся увись, до далеких зірок.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 932 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
