Тягар життєвий гне донизу Не від легкої в'язки хмизу, А від години міркування, Переживань, війни страждання… Тонкими вляжеться пластами Впереміжку межи хрестами, Від чого тіло завмирає Й нестерпним болем серце крає… Нема спасіння нам від нього, Судді третейського, людського, Що гне гранітом всіх додолу, Показуючи правду голу, Давно поблякнувших прикрас, Що так в житті манили нас… Піднявши, очі втоми, вгору, Ми вторим ангельському хору І, несучи до Бога звіт, Розбити просимо граніт.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
