Цвітуть жоржини у саду. Цвітуть жоржини.
А дощ дрібний іде весь день. То осінь плаче:
Жоржин краса, на жаль, ламка і швидкоплинна.
Вони, мабуть, наступний ранок не побачать.
Життя людей мені нагадує жоржини.
Воно не вічне, як ці квіти біля хати.
Ми вмерти можемо за лічені хвилини.
А на майбутнє планів маємо багато.
Темніє. Вогко. Дощ січеться безупинно.
Повільно падають з гілок важкі краплини.
Проснувся вітер у кущах. А біля тину
Холодним полум"ям горять мої жоржини.
Прекрасне порівняння - квіти і люди...так все сходиться... Я теж часто порівнюю ці два поняття, ось тільки достименно знаю, що квіти заквітують наступного року, а щодо людей, вагаюся...
Читаючи ваш вірш , весь час заглядаю за вікно - а там жожини , які жінка посадила - бордові , червоні , білі ... різнокольорові ...І так само жоржини з вашого вірша - і прямо в душу !
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
