Спіткало горе нашу планету. Вже довгий час Земля цвіте. Тепер чекаєм ми комету, яка красу цю вмить змете. Не в силі люди щось зробити, тому й чекають судний день. Не хочуть смерть свою спинити, і мріють лиш про райську тінь. І раз у раз її шукають вперто, хоч тіні райської нема. І, ненароком, ті впадуть у пекло, туди, де безкінечная зима. Так необачно ми створили пекельну тінь на матінці-Землі. Терпіли, бились , говорили, що прагнем миру і, воюючи самі, ми мир, як звіра, придушили. За що ж ми гризлись, коли довкола лиш могили?! А ми ж молились... Та Бог давно вже нас покинув. Ми ж так хотіли самостійного життя. Дітей своїх благословив і кинув, й пішов самотній Бог у небуття...
Розмір можна доопрацювати , бо зміст дуже добрий , а люди мають в руках свою долю , тільки треба вміти її використати , бо людина має вибір !
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
