У правді правди вже давно немає, Брехня потовчена брехнею наче мак у ступі, А воля волю на одвірку розпинає, Життя в житті, немов сліпе, - не бачить суті!
Все йде вперед, немов стоїть на місці… Все пада так, немов не знає як ходить… Минає так хвилина, день, седмиця, місяць, І ми усі продовжуєм себе самі губить…
Чи чуєм голос, але слів не розумієм, Ми дивимось кудись, але не бачим кольорів, Ми молимося щиро, та уже без віри, Лягаєм спати уночі і бачим сни без снів…
Існуєм так, неначе нас самих немає, Немов не було і не буде більше людей! Стоїть самотня сіра українська хата скраю, Ще трохи і от-от у прірву вічності впаде…
Чого стоїм? Чого тепер усі чекаєм? Які думки тепер рояться в голові? Ми живемо чи тихо помираєм? Тепер ти сам повинен відповідь знайти! 28.04.15
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1455 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас