Із року в рік, із віку в вік я знов рождаюсь. Серед людей простих у селах поселяюсь, Щоби зі мною завше був мій Дух, мій Брат, Щоби знімати перепони з сотні врат.
Я жив один, відлюдником мене назвали, Що бога відцурався, усім селом казали. А я лиш посміхався, що сказать людині, Яка у мареві століть живе донині.
Безмежними світами по Древу мандрував, І шахівницю долі в руках своїх тримав. Колись так необачно я з Долею зіграв. На кон усе поставив - і з тріскотом програв.
Так далі жити смислу у мене не було, Щоб тор цей розірвати, бажання лиш одно. Ходив я вечорами за місячне село, Щоб Доля дописала життя мого панно.
Я знав її характер, я вірив в чудеса. Та важко досягнути вершин її добра. Там шахівниця знову і вся її краса, Коли уже скінчиться, її величність Гра?
Вона вузли плела і долі заплітала. Ті ниточки свої мені тримать давала. Я бачив, як за ніч, вона усе міняла. А партію мою чомусь все відкладала.
Одне життя – один урок. Закон суворий. Знання розкидані, зерниною збираю. Шматований віками, змучений і кволий, Я з року в рік, і з віку в вік – народ зшиваю.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1085 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
