Поглипують вічні зорі в квадрати вікон,
Шукають скупу захилу бездомні пси.
Різнити добро від фальші пізнала з віком,
Як серцем зуміла чути жагу сивин.
Вже місяця срібне вістря вп’ялось у хмари
і плаче німими слізьми гілля верби.
Когось поглинала вічність, когось вінчали,
Десь вільго пливли тумани, а десь – гроби…
Цей подих солоний вітру і ніч, і тиша,
Марніє під спраглим небом полин-трава...
Хтось прагне іти землею, хтось пнеться вище,
Я тихо молюся віршем, поки жива.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1928 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
