Шляхи були – як перші спроби.
Роки плелись, мов полотно.
В моїх надій веселі проби
Хтось кинув істину на дно.
І висповідували зорі
Всі таїни гріхопадінь.
Стояли пращури в дозорі,
І сонце падало у тінь.
І не було на небі ката,
А на землі – душі ловця.
Бриніла в центрі світу хата,
Немов мелодія Творця.
Й від невимовностей уражень
Забракло простору сльозам…
І більше світові не скажеш,
Ніж він тобі уже сказав.
|