Якби ми крила подала доля, Я б полетіла де Божа Воля І там просила щодень, і слізно: - Прости нас, Отче, поки не пізно! Прости нас грішних молю, благаю За всі незгоди рідного Краю! Навчи нас, Боже, добро творити, Щоб горе в світі не вміло жити. Щоб всі народи були сім’єю, Жили із правдою тільки Твоєю. Хай Землю щедро укриють квіти! Щасливі будуть дорослі й діти! Прошу тя, Боже, у кожній днині, Дай щастя й долю моїй Країні!!!
Підтримую думку пані Надії. Ваш вірш, пані Катерино, й справді звучить, як молитва і я до Вас у тій молитві приєднуюся. Але, як кажуть, на Бога надійся, а сам також старайся.
А що ми без Бога варті? Правду кажуть - без Бога ні до порога. Дякую!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
