Моя рука малювала лінію... Вела її, наче нитку, крізь простір ... Крізь ріки,долини, ліси в інії... Не малював її мій досвід... Лиш зов, лиш поклик, лиш тепло серця... Як вперше і наче в останнє... Як свіжість манила у спрагу з озерця... Як здійснення десь мого бажання... Вона бігла далеко простором ... Здавалось не встигну писати слідом... Вперед все бігла за дивним голосом... Що знав мене й був моїм гідом... До краю прірви добігла лінія і роздалась тепер в небі пульсом... І як надія Ікара з крилами... Тільки тут в вірі мій світ збувся.... І стала лінія різними барвами і небо вирію заграло іскрами... Хоч малювала однією фарбою... Та привела мене в творіння істини... Моя рука, малює лінії... Крізь моря і ліси... До мрії втілення...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнно
у Вас 
ще раз дякую