Яструб

Живе той погляд ночі,
такі великі, чисті очі,
він бачить все,
і чує шорох,
що ненароком хитрий ворог, підкравсь...

Видніється рум`янець сонця,
проміння скаче у віконця,
а яструб впав неначе в сплячку,
хоч вітер похита гилячку,
а він на місці...

Знову нічка,
а він немов згоріла свічка,
намісці...
Місяць ясний!
Той птах могутній і прекрасний,
немов прикутий до гілля.

Не злетить з місця.
Пам`ятаєш, як вільно полем він літав,
та своїм дзвінким криком
усіх навколишніх вітав?

Неначе долею забутий,
немов образили його,
але цього він нам не скаже,
бо болем серце загуло.

В польоті він могутній яструб,
а в серці ластівка мала.

Неначе серденько забилось,
поворушивсь великий птах,
і впала ластівка додолу,
а не могутній сизий птах.