Бачиш посмішку власної долі,
і тут же сльози відчуваєш,
перебіг почуттів, жагу до волі
колись із болем ти згадаєш. Ту волю ще ніхто не відбирає,
та тісно так, що хочеш закричати,
навіщо всі, якщо ніхто не знає.
які слова для тебе підібрати. Тож хай мовчать – так добре всім,
удосталь звуку поряд і за нами,
по вінця ним набитий дім,
що жив твоїми тільки почуттями. Як хочеш, закричи і не вагайся,
так більше світу в серце увійде,
про що дощить, сьогодні здогадайся,
для тебе мрію завтра хтось вкраде. Готуйся до чужого маскараду,
обличчя сну для себе загадай,
послухай вітер, він дає пораду,
лети із ним до вже забутих зграй.
| 
у Вас 
0
