Ще обрій в сутінках холоне Й кує зозуля в вербняку. А в небі місяць, як ікона У заповітному кутку. Мов рушники, сріблясті хмари Повитирали пил віків. Карби епох, сторіч удари Чіткіше бачу, ніж хотів. Вони у мороці нічному Йому болять, його печуть. Та це ніколи і нікому Не зрозуміти й не відчуть. Збагнути ще ніхто не в стані, Чому світило неживе Так зір приваблює і манить, А душі зваблює і зве?..
Сподіваюся, що дух ненадовго перехопило не тільки вам, Катю, а й багатьом іншим. Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
1
