Політика затьмарила, собою, білий світ.
Загнобила реформою, своєю.
Лунає дипломатів, політичний, сміх,
Що граються словами, мов змією. Столи, дивани, круглі та прямі.
Довкола них політики, великі та малі.
Закони крутять, чуби друть, потіють,
Та я політику таку, ніяк, не розумію.
Які права сьогодні в трудящої людини?
Трудися хто, як може, від днини і до днини.
Та й то, що ти заробиш, своїми мозолями,
Ділитися повинен, із хтивими панами.
Податки, перевірки, наїзди, рекетири.
Сказати НІ – не можна, у хід підуть папери.
А в суд, то боронь Боже, бо хто там засідає?
Усі хто вміє красти, хто більше грошей має.
І плодяться злодії, не днями, а часами,
І труться, в колах Ради, розкішними задами,
Приймаючи під себе, закони й законята,
А про людей трудящих, не хочуть навіть знати.
Забили, Україну, продуктом барахловим
І хваляться: зробили, життя наше, заможним.
Непотріб, що не можна ні їсти, а ні вдіти.
Нащо нам така ласка? Куди її подіти?
А скільки вже побито, то батька, а то сина,
Що не схотіли взяти, чиюсь, тяжку провину.
А в сирітських домах, смутку! Ой, горенько, горе!
А скільки то сиротинок, попливло за море?
Бідні нидіють, глипіють, спиваються, гинуть,
А багаті на курортах вигрівають спини.
Що змінилось люди добрі? Що вийшло на «лучше»?
З тих часів ще, як Шевченко писав про подушне.
у Вас 
0
