Соромно

Так соромно хотіти, що бажаю,
І соромно цього не побажать.
Сказати вголос те, що я вважаю,
Чи мовчки алілуя дожидать.

Так соромно за вірші і за прози,
Обман і правду перед читачем,
Що не сховалась вчасно від загрози,
Що хвора й досі мерзну під дощем.

За все, що є, за все, чого немає,
За все, що буде, й що не повернуть.
Лиш міцно сором душу обіймає
За все, що не дає мені заснуть.

Так соромно самотність проганяти,
І друзів теж сорОмно уникать.
І білий прапор над життям здійняти,
З собою жити в злагоді звикать.

В кінці тунелю світла я не бачу,
Колись блищав, та вже його нема.
На сповіді про те в хустинку плачу,
Що соромно й сорОмно зокрема.

24.03.11