У зоряних причалах твоїх дум, Де урагани розмітають тишу, Я пила квітів мед, лишала десь позаду сум І думала: "Колись я тут залишусь. Колись уб"ю весь гнів в тобі І подарую сонце щастя, Не лишиться й комірки злобі, Не буде вже життя напасті. Твою довбешку розчахну добру, Відкрию в серце путь-сходини. І зрозумієш -- я люблю. І ти не згаєш і хвилини. Та, може, в батискафі мрій Я про реальність геть забула? Уяв фантом, фантазій рій. О, Боже милий, де ж я була? Я ж совість твоя, Я ж не мучу! Десь там з-за моря встріну тучу І буйний вітер розпліта волосся. Стрічки летять у гомін безголосся, Неначе ті думки мої, Що оголяють істину душі. Я плачу і сама не знаю, Чому я осьдечки страждаю. Я б"юся за твоє буття Й не добиваюсь навіть каяття. Чи, може, не за теє я борюсь, Що мені в облуду невідомо ступити? Ти, мабуть, знаєш я боюсь. І розум, розум, хоче пити!" Лілові очі дивляться на нас, Неначе з потойбіччя. Все померкло, потьмяніло враз. Осталося горіть одне лиш свіччя.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
