Я боюсь не написати

Біжать слова, злітають рими,
Мов на папір спішать лягти.
Вони з’являються незримо
І наче просять - ” відпусти...”.
Та я лиш деякі впускаю
На волю з них в далеку путь,
Бо кращі з кращих залишаю,
Вони – моя неначе суть.
Окремі з них давно спочили
В мені безмовно на віки,
І тягарем важким безсило
Лягли на серця сторінки,
Лиш час від часу проривають
Вони саван моїх думок,
І, наче з квіту, виплітають
Новий, віршований вінок.