Все минеться, забудеться – знаю,
Що залишаться тільки рядки…
Обгорнули тумани безкраї
Ошалілі од стужі стежки.
Ледь блакить прозирнула із хмари,
Наче милої очі з під вій, -
Як волога пітьма незабаром
Повернула назад на постій.
Затемнила багряності зблиски
Напівсонних дерев та стеблин,
І мені побазікати ні з ким –
Я у мороці білім один.
Лиш холодні, побляклі, намоклі,
Безгомінні осінні сади
Крізь туман, як у лінзи бінокля,
Певно, бачать поета сліди.
10.10.11