Легка як пух, з казкової орбіти не гнівиться, не плаче і не просить. Ця дівчина, мов зіткана із літа по ранках із зорею сипле роси. Не знаюча суспільного конвою закохана безтямно в новизну. Ця дівчина охрещена весною так любить бігати під небом у грозу. Як сто писань докупи галаслива і як одне обточена, під Ніцше. Ця дівчина, що вчора мені снилась обожнює закінчуватись віршем.
|