Село поснуло в ковдрі снігу. І люди сплять. Зимовий сон. Тріщить під мріями, мов крига, пустий застиглий пантеон.
Джерел шукає для натхнення і снить окриллям, розпина, нічна пора в попереддення, і смутком поїть тишина. Шепоче полум’я і сипло в каміні гомонять тріски…
Я відчуваю суть охриплу, що шлють з небес мої зірки, що кида сонце квантом світла, що яв народжує, не сон, і проникає… вже проникла, до мого серця крізь аксон. І вже з’явились на престолі шляхи для зречень і прощань, лише думки, ще голі-голі, пірнають в океани знань, де зрозуміло - суть не схопиш, дилема вічна – ти – дитя! І як знайти потрібні тропи у хащах світосприйняття? А світу спати, скільки, зимо? Із душ не вирвеш віршем зла… Хоч серпантиново й незримо світ Божий ллється до чола. 7.02.2012
Гарно! У такий засніжений зимою день вирішуються такі глобальні проблеми. Трошки зашпортнулася "і лише думки, голі-голі," чи не краще буде: лише думки, ще голі-голі,
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
