Дякую п.Василю за коментар. Філософський камінь, як завжди з дешивеньких - скільки нас ходить по цій землі, стільки і Душ і в кожної якісь свої переваги - в когось вона солов"їна, а в когось гадюча (хіба таких не буває?) - кожний несе свій хрест - свою Душу.
Душа - складна субстанція... Все залежить від того, що ми туди вкладаємо або як це розуміємо. Коли її розглядати як неоцінений Божий дар, то не погоджуся з тим, що Господь може у нас вдмухнути щось "гадюче й однозубе". Наші душі на початку свого життєвого шляху чисті і невинні як діти. Це вже потім, за умов нашої співпраці з дідом-гріхом, ми здатні їх спотворити до таких форм... Але ж знову, це буде не сама душа, а її суміш з гріхом.
Через схожі міркування філософія вірша і викликає складнощі, на мою думку.
Так, звичайно, що це Божий дар, але і спадковість теж Божий дар і багато тих гріхів і щедрот теж мандрують в народжену душу - от і те гадюче перемандровує. Якщо поспіхом читати, то можливо й складнощі, а якщо повільно, то можливо і ні - миж не живемо в ідеальному світі. Як є - так і є. Чи Ви стверджуєте, що у цьому існують тільки одні добродії???.... Дай Бог, щоб так було!
Так ми всі різні і різні маємо душі, немає жодної однакової людини у цілому всесвіті, всі ми свого роду унікальні.... Але моральні цінності та істина спасіння ОДНА, тому нам потрібно правильно вибирати свій життєвий шлях... А вірш оригінальний, цікавий і багатогранний, проте мені важко було читати його...
Дякую за коментар. Тут просто константація фактів і нічого більше. Кому, що бог дав те й дав. Важко було читати, можливо тому, що тут накладено декількка речей - постмодернізм - який не фіксує ритм, а змінює його в залежності від образу; - символізм; - чергування афористичних метафор,які мають протилежне значення.
Так погоджуюсь, але загалом все вдалося. Через свою неоднозначність вірш примушує замислитись, тут ніби кожна душа не лише іншими словами, а й іншим стилем написана... Це мудро придумано, але при швидкому прочитанні це виглядає як недолік, мені так здається. Всього найкращого, пишіть успіхів у творчості!
Розумієте поезія від прози відрізняєтться тим, що вона має бути багатошаровою - те що читаєте в рядках - то надводна частина айсбергу, а те що між рядками - то підводна частина - щось відкрито, щось зашифровано, для того і існують різні переносні образи і різні методи передачі інформації. НАТХНЕННЯ ВАМ!!!
Я не про те, що в світі не існує зла, а одні добродії. Тут інше. Ось дивиться: людина складається з тіла - земних елементів, і душі - особливої субстанції , яку, як Ви слушно зауважили, Господь вдихнув у людину. Багато з того, що перерахованого у вірші не може бути складовою душі. Вона - носій найкращого, що є у нас. Ущербність, двуликість, спокуси ... - стріли лукавого спрямовані у серцевину душі.
Можливо, що в основу вірша просто варто взяти інше слово, чи те, що ви подали варто сприймати з авторським "наголосом" ... Хоча це вже право автора. А вірш хороший, єдиний його "ізян" - ДУША .
То у мене ще є така лірична проза "Душа" звідки я позичила "Господь вдмухнув" - отож вдмухнув... Господь вершить суд - одну душу прощає - іншу карає -- то може ту покарану прадідів Він вдмухнув у онуків, як спокуту гріхів прадідів --- хто зна?
хтось із класиків порівнював душу із картиною, котру митець творив роками. там різні образи. світле, темне, тони, напівтони, штрихи та інше... все одно щось хотів зачеркнути, додати, підкреслити чи приховати...душа- це щось незбагненне.вона, як пам"ять, як ВСЕСВІТ, як криниця чи як скриня. кожен ховає у ній своє. Вірш гарний, примушує думати!
Дуже Вам вдячна за такий цікавий коментар. Так. Мабуть не має більшої таємниці ніж людська Душа, хотя зараз уже просто вимірюють її і імпульс і електромагнітні показники та це краплина в морі - бездонна криниця людської душі з її таємницями. Якщо примушує думати і визвав дискусію, значить написаний ненапрасно. Дякую. Наснаги Вам!
Жінка? Ні! Ти – Душа, що в жіночому тілі Мусить крізь терня світів до зірок прориватись. Хто і за що на цю Душу поставив печаті? З неба чатують всіх янголів погляди пильні. Важко не зрадити власну Божественну сутність, Надто, коли з твоїх крил залишилося шмаття, Добрій лишатись й тоді, як лунають прокляття, В світі облуд повертатись до істин забутих. Долі стрімка течія викидає на скелі, Демони ринулись – прагнуть тебе вполювати, Болю рубіж перетнула, прорвала всі ґрати, В пошуках вічних своєї під небом оселі. Янголи очі відводять – не страшно спіткнутись, В серці гірчить – це ж Душа омивається світлом! В миті зневіри рятуєшся в щирих молитвах, Віриш – до неба крильми скоро зможеш торкнутись. Долю напишеш у віршах лише життєствердних І розфарбуєш в палітрі барвисто-гарячій, Будеш всміхатись й тоді, як Душа твоя плаче, І без страхів в невідомість ступатимеш твердо. Знаєш - ти тільки Душа, що в жіночому тілі Прагне крізь терня дійти до одвічного раю – Лиш не затьмарити б світла, котре в тобі сяє, Лиш би не втратити янголів з неба прихильність...
Ви так гарно і правдиво сказали про жіночу Душу. Мабуть перед більшістю людей ця тема пропливає і не раз. В мене є (не знаю скільки віршів) на цю тему і всі вони різні. Тому що найбільше наше багатство - це Душа. ВАША ТЕЗА:"Жінка? Ні! Ти – Душа, що в жіночому тілі Мусить крізь терня світів до зірок прориватись." - шикарна!!! Наснаги Вам.
Дякую, пані Селено, я не знаю про всі душі у жіночому тілі, та в даному випадку описувала свою, гадаю, стать тут не важлива...
Потомлена від лету, Від фальші та зневір, Сумна Душа поета Торує шлях до зір. Оточена сліпцями, Бажаючи прозрінь, Блукає манівцями, Кидає в небо тінь. Втікаючи від скверни І від облуди слів, Шукає Правди зерна На грішній цій землі. У прагненні до раю, У тисячах згорань, Щоразу зазирає За незбагненну грань. Іде у невідомість, Назустріч злим вітрам, До витоків, додому, У свій небесний Храм. Лиш там – у світі істин, Де янголи живуть, Знайде нарешті пристань І власну світло-суть...
Щиросердечно дякую Вам за Ваші чудові римовані думки. Душа найсокровенніше, що є в людини і іноді ій потрібно "блукаючи манівцями" в цьому грішному світі висповідатися в римах, вималюватися в полотнах, виспіватися в піснях...... і бути зігрітою іншою душею в моменти паморозі. Мабуть у кожної творчої людини знайдеться щось своє співзвучне з Вашими словами - і це нас всіх об"єднує - Душі мандрівники на цій планеті. "Лиш там – у світі істин, Де янголи живуть, Знайде нарешті пристань І власну світло-суть.." - неперевершено!!!
Дуже цікава робота, і як на мене, то про душа найправильніше сказано в кінці, бо душа - часточка Бога, яка приходить на землю, щоб учитись, вдосконалюватись і очишатися. Обрік і засік - це різні речі. Натхнення!
Щиро вдячна п.Катерино за те, що твір викликав інтерес. Так показані різні аспекти прояву людської душі. У кожного від Бога, тому нам гріх ранити чужу Душу, яка б вона не була... Обрік має 4-ри значення:1 - обітниця; корм для коней з вівсом; засік для вівса,в клуні; і жарт. "обрік заграв" (типу пристрасть неожидано загорілася). НАВЗАЄМ - ВАМ НАСНАГИ!!!
Щиро Вам вдячна за такий лаконічно-зворушливий коментар. Любові і наснаги душі Вашій!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
1
:hands:.
.
