ДУША І ДЗЕРКАЛА

на  переході
знаків  гороскопа,
в  обіймах  ворога  
одвічного
і  мізантропа,
в  часи  розпусти,
ґанджи  і  пороків,
в  часи  розбещеності,
вад  і  лже-пророків
душа  втрапляє
у  привабливе  сильце,
як  сонце
допитливим  
втрапляє  промінцем  
в  картонну  рурочку
дитячого  калейдоскопа…

там  пучка  підфарбованого  скла
і  дзеркала…

там,
у  обмеженім  
кружальці  денця,
крізь  папірець    
цупкий  напівпрозорий,
у  рурці,  сподом
перевернутій  до  сонця  –
чарівне  сяйво
штучних  кольорів:
небачені  суцвіття  і  узори!
…подібно  світ  наш,
що  стоїть  на  голові,
всю  срамоту  
задерши  вгору.

змагальність,  
переваги,  перегони,  
яскравих  конкурсів
павукобаночні  закони,
халіф-на-часні  визнання…
софіти  й  заздрощі,
хула  і  похвала  –
глузують  з  нас
калейдоскопні  дзеркала…

ми  різні  всі,
і  своєрідно  всі  хороші:
чи  варті  гідності  
людської
слава  й  гроші?

але  –
привабливі  узори  зла…
та  я  про  інше:  
тут  –
душа
і  дзеркала…


душа  од  Світла
у  сутінки  земні  прийшла,
і  знає,  
Світло,  
допитливу  її
й  охочу  до  знання,
у  точці  Простору  
означеній
назад  чекає…

коли  душа
скидає  тіла  строї,
то,  може,  й  засумує    
враз
на  мить…
буває,  часом,  
що  й  заплаче  –
аж  поки  Світла,
роззирнувшись,
не  побачить.
тоді  зрадіє
і  на  Світло  рідне,
проз  темряву  чужу,
воро-жу,
без  сумніву  
летить…

як  провеснем
до  рідних  берегів  
лелека…

і  саме  тут  
чатує  
небезпека.

холодним  блиском
кличуть  дзеркала…

так  близько  й  звично
мертве  світло
світить,
як  промені  
німі
земних  софітів…

і  йде  душа,
заблукана,
на  той  підступний  блиск:
чи  мають  дзеркала
який  
од  того  зиск?...

спішить
на  звичний  блиск
душа  роззута…
і  ні  покути  в  тому  блиску,
ні  спокути…
бо  дзеркало  –
то  тільки  скло
і  амальгама…
творіння  рук,  розсудок,
ремесло…
душі  безсмертній  –  пастка  і  тюрма…
бо  простір  
задзеркалля  –
гра  тіней,  омана:
ні  світла,  ані  простору
у  склі  дзеркальному  нема.

сама  блукає  
в  лабіринті  ілюзорнім
душа  ув`язнена  
і  плаче…
утративши  Безсмертя  
і  Життя  –
ані  туди,  ані  сюди
стежок  не  бачить:
є  каяття,  немає  вороття.

…колись  мої,
веселі  і  сумні,
скінчаться  дні:
як  не  потрапити
душею  у  сильце,
Заступнице!
одкрий  мені!...

за  миттю  –  мить,
за  миттю  –  мить
Заступниця
у  відповідь  мовчить.
та  я  без  сумніву  
вслухаюсь  знову  й  знову,
і,  врешті,  відчуваю
в  серці
Слово:

«…Світло  Живе
тебе
на  ймення  назове:
Любов
всерозуміючу  спізнаєш  –
не  заблукаєш…»

Заступнице!
вовік  між  жонами
Благословенна  Ти!
Ковчег  Спасіння,
символ  Чистоти,
молитвами  не  погордила
в  дні  скорбо-ти…
я  вірю  й  знаю,
як  себе  знайти,
куди  ТОДІ
роззутою  іти:
поміж  калейдоскопів  і  дзеркал  –  
не  заблукати…