Коли птахи
зірвалися на крик
Дзвінкий, як
мідь ковка, навперебивки, -
Гойднулися під
вітром явори,
Обтрушуючи листя
на бруківку
Припалу пилом
сірим і їдким,
Що, наче дим,
здійнявся різко вгору
Там, де пронісся
вихор понад ним
По вулиці удалеч
метеором.
Услід йому,
курився довго шлях
І простір
залишався жовтуватим,
А я стояв із
подивом в очах
Біля вікна у
затишку кімнати.
13.07.12
|