Ой, берізонько,
берізко!
На білому чорна
риска,
Стан тоненький і
тремтячий
Кожен здалеку
побачить.
А гілля таке
текуче,
Наче спад з
гірської кручі.
Пасма листячка
тріпочуть,
Промовляють все,
що схочуть.
Хіба можна
щось питати?
Можна тільки
покохати.
Клен і миті не
вагався,
Аж по вуха
закохався.
І гіллям
схилившись низько,
Притулився до берізки.
Чув не раз я на
світанні
Їхніх пестощів
зітхання.
Прокохались ціле
літо,
Посплетали в коси
віти.
І в берізки і у
клена.
Сила пристрасті
силена
*****
Та подув осінній
вітер
Розгойдав в
берізки віти.
Враз берізка
похилилась
І від клену
відступилась.
А вже вітер, злий
хлопчисько,
Скинув листячко з
берізки,
Та й шпурнув його додолу,
Незахищена і
гола,
На вітру тремтить
берізка,
Розплелися
віти-кіски.
Потьмянішав
стовбур білий,
Не лишилось в
серці віри.
Поруч клен сумує,
плаче,
В небі качка
сумно кряче.
Відлітає в край
далекий,
А їй вслід
спішать лелеки,
Щоб під небом
африканським
Знову жить собі
по-панські.
*****
Ой, зима холодна,
біла,
Землю снігом
щільно вкрила.
І берізку
кучугуром,
Наче в валяночки
взула.
Тепло ніженькам
під снігом,
Зверху насту
плотна крига.
Спить берізка і
сумує
Та й до вЕсни дні
рахує.
Але ж днів тих
так багато,
Як усі порахувати?
Наїжачивсь клен
гілками,
Наче голову
руками,
Обхопив себе і
тужить,
А із степу дме і
в’южить,
Так пронизує
морозом,
Що в очах
постійно сльози
Перетворюються в
іній…
Важко
клену-сиротині.
*****
Прокидайсь
мерщій, берізко,
Бо вже вЕсна
зовсім близько.
На снігу відлиги
плями,
Скоро будеш із
бруньками,
В нове листячко
вдягнешся,
І, мов сонечко,
всміхнешся.
А воно вже сяє в
небі,
Клен наблизиться
до тебе
У новенькому
жупАні:
- Щіро вас вітаю,
пані!
Знову пестощі все
літо,
Посплетають в
коси віти.
А я встану на
світанні,
Та й почую їх
зітхання.
Вересень 2012
|