Біля води верба схилилась, На свою вроду задивилась. Стоїть- зажурена й сумна, Давно печалиться вона. Бо мала погляди на дуба, Вбачала в ньому свого друга, Що він обніме ,приласкає І про кохання заспіває. ТА дуб росте,на жаль,не близько І віти хилить верба низько Все плаче і печалиться сумна Бо цілий вік вона одна Верба плаксива -люди скажуть Й жіночу долю з нею зв"яжуть.
|