Заспокоївся день у тенетах нічної зорі. Тіні сонних дібров розляглися між степу німого. Над лиманом мілким, в діамантовоокій горі, Виповз місяць старий у оглядних обіймах нового.
Опустився на трон, скреготнув боязким куликом, Сіро глянув в поля, із-під брів кудлатеньких хмаринок. Збиті ноги його, обгорнув золотим ліжником Тонколикий юнак, пропонуючи тихий спочинок.
І старий задрімав... Журавлем оксамитових снів, Повернувся туди, де у повні змагався з світилом. Стерши грані тонкі між ночами і спалахом днів, Гордовито снував по безмежжю промінним вітрилом.
Закололо в ядрі, підступила до горла печаль, Полетіла душа зорепадом у зморені трави… На престол сів юнак. Заіскрився на хвилях кришталь, Обеліском сяйним короля ясночолого слави.
Вільнолітний орел – пустотливо-легкий вітерець, Верховіттям тополь присягнувся новому світилі. Очеретом мотнув, як загривком гнідий жеребець І розливом майнув по м’якому привіллю ковилі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Дякую, п. Таміло, за коментар. Це не тільки сумно, а й дуже боляче. І найстрашніше, що такими зрадниками виявилися люди, яких ми добре знаємо,
у Вас 
Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу! :s-