Засинає місто,
Поринає в ніч,
Світло залишає
Марева облич.
І шукає спокій
Стомлених зіниць,
Він окрилить душу –
Лиш його поклич. Вітер колихає
Рухи, сни, думки,
Зорі розвіває
З легкої руки...
Місяць чимчикує
Куполом небес,
Сяйвом зачарує
Ніжний смуток плес. Крони простягають
Гілля в височінь,
Серцем наболіле
Лине в далечінь,
Поглинають сльози
Туга і журба.
Віттями торкається
Сил води верба. Сни спадають з райдуги,
Наче пух з тополь...
Ніч несе гармонію
Для сердець і доль.
| 
у Вас 
0
