Пташко моя, а небо так низько-низько… Наталя Данилюк
Пташко маленька, що небо несеш на крилах, Що тобі мріється в леті твоїм стрімкім? Змірявши висі може тобі й несила Далі летіти, бо світ нелегкий таки?…
Світла надіє, ти пахнеш весною, сонцем, Щастя заховане в миті тремких секунд. Помежи хмар шукаєш крайнебо отче, Вітру довіривши душу свою крихку.
Крихітко ніжна, мабуть не летіти важко, Втішена волею – волю в собі несеш. Що тобі бачиться в димнім захмар’ ї, пташко, Як тобі просвіток без тишини і меж?
Казко стокрила, у висі не смій отерпти! Небо крилатих любить, безкрилим – зась. Може лише маленьке пташа тепер ти, Завтра в тобі воскресне зоря чиясь.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1442 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
