* * *
В сльозах осінніх канув сірий вечір,
В тумані сивому розтанули вітри.
Невже гадав ти, що я не помічу,
Зі мною поряд що не будеш ти? Небесне срібло падає на землю,
Осіннє золото затопкуючи в бруд.
І струмінь почуттів прорвав вже греблю:
Роками довгими тебе чекала тут. Кленовим листям впали мої мрії,
В безмежжі осені втопилися в дощах.
Шкода, що так тебе і не зігріли
Слова, які перетворились тепер в прах.
| 
у Вас 
0
