Вітрила

Згасають в гаванях вітрила,

І щогли світять сиротливо

Стомившись від морських вітрів.

Голосять чайки без причини,

На хвилях грається у піні,

Спекотний день, що звечорів…

Із тихим подихом зюйд-весту,

У такт під музику сольфеджіо

Гойдаються на рейді кораблі.

Вже сонце хвилі запалило,

Пірнув у воду сам Ярило,

Лишивши спеку на землі.

Розпечена земля, мов камінь

До моря тулиться горбами

І п’є із нього прохолоду.

Сивіє небо горизонтом

Уткнувши в море своїм фронтом,

Шукає справжньої свободи.

А море тішиться капризом,

Лоскоче нас вечірнім бризом,

Солоним присмаком гірким

П’янить розхристані думки.

І небо вкотре чепуриться,

Немов дівча на вечорниці.

На реях спущених вітрил

Танцюють сонячні вітри

І в море кличуть погуляти.

На хвилях мить свою спіймати

Одну – єдину мить щасливу

Таку капризну і цнотливу.

Згасають в гаванях вітрила,

В шалених викликах стихії

Здолавши свій буремний шлях.

На ранок сонце знову встане

Й нові вітри із океану

На тих вітрилах полетять.

17.06.2017р Олесь.