Літо, літечко… Спекота… У природи своя цнота. Раз прийшла пора гаряча, Гріє сонечко добряче. Вже пече воно, не гріє, І нікого не жаліє; Огірки, капуста, дині, При такій лихій годині, Віддають вже Богу душу Через цю нещадну сушу. І картопля й помідори Виглядають, ніби хворі, І дощу вже яку днину Визирають із-за тину. Десь він ллє і витинає, Нас , як завжди, оминає. Клубочаться темні хмари, Грому чуються удари, А дощу діждатись важко… Затихає навіть пташка, Нічим горлечка скропити, Важко й звука проронити.
Все нам треба пережити щоб нарешті краще жити і відчути на собі допомагати іншим для спасіння власної душі . А сонце пустелі на нас нападає , як і влада - мабуть вони зговорилися ...
Спекота , потрібна для того щоб душа діяла і тіло немовчало !
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
