Спаскудивсь січень

Спаскудивсь січень і не бризнув снігом,

Чи то запив, чи то начхав на світ,

Тож Новий Рік із синьоносим дідом

Пішли шукати в магазин чобіт.

Качки топтали зморені калюжі,

Ліщина здуру стріла вже весну,

Лиш байбакові все було байдуже,

Бо він обманом не порушив сну.

Бузок напнув, як бубон, верхню бруньку,

Рибак без мізків на тонкий брів лід,

Надвечір хтось гукав додому Дуньку,

І песик нюхав чийсь ворожий слід.

Город чорнів, валився під ногами,

Якийсь п’яниця навпрошки ним ліз,

І хльоскала береза батогами,

Видавлюючи з січня море сліз.

Ішли дощі, все чвакало і чахло,

Пшеницю мацав дядько хлібороб,

А в лісі, то вже й пролісками пахло,

Та заєць білий гнав себе в галоп.

Вовки раділи змореному січню,

І тепло, й зайця видно за версту,

А кіт, змінявши одежину літню,

Зітхав на грубі, мов, надів не ту.

Сорока в смітнику знайшла мобілку,

В Туніс збиралась телефонувати,

Щоби мостились там пернаті в спілку,

Бо час прийшов із вирію вертати.

Лиш крук із дуба роздивлявсь повсюди,

Зітхав і кашляв, чорний і надутий,

Із січня, бачив, толку вже не буде,

Тож вірив у міцний морозний лютий.