Привіт з минулої весни

Тюльпани бризнули на землю квітом,

У біле море впала абрикоса,

Крильми бджола хотіла світ зігріти,

Та промерзали ще ранкові роси.

Горластий півень почувався князем,

Ячмінь з-під грудки добивався світу,

Трава і люди об’єднались разом,

Щоб крокувати у неблизьке літо.

Зеленим гаєм розляглась пшениця,

Остання квітка догоряла рясту,

Скрипіла скаргу край села криниця,

Що в забутті їй ні води, ні щастя.

Вчорашній дощ знов познущавсь над кленом,

Обмив вапно, котрим його білили,

І горобці складали у катрени

Коту осанну, бо того закрили.

Верба чесала під вітрами коси,

Картоплю дядько хоронив у землю,

І перший жайвір, не схваливши прози,

Писав у небі сонячну поему.

Акацій сонних пазурі жорстокі

Бліденький Місяць видирали з неба,

І чорний ворон слухав караоке,

Шукаючи мелодію для себе.

Поодаль ліс, поглянувши під ноги,

Побачив землю, стомлену зимою,

Вона молилась і просила Бога,

Щоб був із нею, світом і весною.