Барвозвід
Глянь, барв навколо так-
Неполічить.
Новою барвою жаріє кожна мить,
Але між ними є одвічні барви раю,
Які укупі райдугою називають.
Ще їх зовуть веселкою весни,
Яка цвіте, мов ті квітки рясні,
Що голови до Вирію здіймають,
І, наче кольорами, мовчачи, співають.
Надтемна, чорна, ляже на рушник,
Коричнева- на пояс чи сорочку,
Оранжева, мов лілія в садочку,
А жовта, наче сонце, при пів- дні,
Зелена- мов дерева й рясні трави,
А синя і блакитна- наче небо,
Таке високе при погожім дні,
А фіолетова, немов розлив галактик,
Немов зірки незнаних ще сузір'їв,
Немов фіалки чи дзвіночки на подвір'ї,
Мов шати дорогі людей, що вірять,
І біла барва, колір снігу й хмар,
Як колір світла, зору дар,
Червона барва- любов, кохання і сміливість,
Звитяга, чесність і повага,
Це - справедливість, праведність й відвага,
Щоб бачити предвічне прядиво веселки,
Стрічки щорічної весни,
З-над берегів і Сяну, і Дністра й Десни,
З-попід калини, дуба і сосни,
Щоб знову й знов давати барвам імена,
Надбарви- вічні, решта все мина.
Іван Петришин
|
у Вас 
0
