збабчився і постарів
сонях біля хати,
і голову опустив,
наче хоче спати.
нема в нього капелюха,
мокра - голова,
і думок насіння повне,
а в ньому - слова.
ще листки його міцні,
але - надзелені,
падають дощі рясні,
котяться із жмені.
натомився від спек він,
але - теж нагрівся,
хоч багатий, не зна цін,
але й з тим змирився.
скільки дають за насіння,
коли пора вже осіння?
скільки вичавлять олії,
коли зерна- молодії?
а, весна, коли прийде?
де календесонце, де?
не хоче сонях про зиму`,
час зимовий- не йому:
вигрів він в теплі насіння-
аби зберегти коріння!
але сам- його не буде...
знов, посіють зерна люди,
знову соняхи зійдуть-
зерняточка, в добру путь!
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 943 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
