Квіти весни - анемони.
Темно-зелені листки.
Білі, бузкові, червоні,
Жовті у них пелюсткИ.
Ген, вдалині, на узліссі -
Сяйво, сліпуче, як сніг -
Розсипом пишним розрісся
Коц анемон лісових.
Ніжні, тендітні, чутливі
Доньки вітрів квітковІ.
Та попри те норовливі
Зіроньки ці лісові.
Дощик чи нічка прилине,
Схилять голівки, замруть.
Сонечко зійде, рослини
Миттю усі оживуть.
Вітер дмухнув - звеселіли
І танцювати взялись,
Ніби метелики білі,
Пурхнули зразу увись.
Ранок. На кожній стеблині,
Наче перлинка, роса,
Ні, Афродіти, богині,
Повна скорботи сльоза.
Діва прекрасна міфічна
Тужить за милим дарма.
Щире кохання не вічне.
То ж залишИлась сама.
Вкриті діброви і доли
Світлим вбранням анемон,
І не забути ніколи
Цей чарівнИй білий сон.
Ой! Яку красу прочитала! Дякую Вам п. Таміло. У моєму квітнику також росте (вже відцвіла) Анемона лісова. Красуня!"І не забути ніколи Цей чарівнИй білий сон". Творчих успіхів Вам!
Дуже вдячна. В мене вже також анемони відцвіли, залишилися лише у вірші, як спогад.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Пане Іване, час і нині то повзе, то біжить, то летить, як і ця бувальщина, яка вже давно вилетіла за межі Чумацького Шляху, бо як не дивно, час має властивість змінюватись
Asedo1949: Дуже важкі рядки. Серце огортає туга за таких ось героїв. А скільки їх вже лежить в нашій змученій горем, але нескореній землі, та водночас велика гордість розпирає груди
leskiv: Дякую за вірш, надзвичайно боляче читати, але це - війна. Я ніколи не думала, що в Росії виросло таке жорстоке покоління нелюдей. Та й наші ровесники там задурені рашистською пропагандою настільки, що
та
у Вас 
0
