Зима

Представ собі картину:
Випав сніг у вечірню годину.
Весною це чудо було,
Коли несподівано все замело.

Серед темної ночі набігли хмаринки
І посипались з них білі-білі сніжинки.
Такі легкі, пухнасті, ну просто розкішні,
Прозорі, чисті і такі безгрішні.

Вони так весело кружляли,
За мить всю землю укрили.
Дерева оділи білий вінець,
Але це ще не був кінець.

У пориві вітру грізно завила,
Розправила зима свої пишні крила.
Кричала, стогнала, немов насміхалась,
Все більше і більше вона знущалась.

Не хотіла прощатися зима,
Але вибору в неї вже нема.
Тепер хай панує сестра весна,
Нічо-о-ого. Ще прийде і її пора!