Такий густий, що навіть тіні Не видно власної навкруг, - Туман клубочиться, мов піна, Й тече кудись за виднокруг. Неначе змочена в болоті Його волога пелена Світання заспані ворота Неспішно зору відчиня. І оживає все навколо, Як голубіє небозвід. Розвіє вітер швидко в полі, Мов сон, туману сивий слід…
Знаю. Йду по долині приминаючи траву, а над рікою він - густий, матовим відтінком навис надводою... Ваш вірш повернув мене до спогадів, я був у дитинстві. В природі дійсно гарне явище, а у житті, невизначеність-туман, не люблю. Чудово Вікторе.
Дуже люблю туман. А особливо казкові моменти, коли з суцільного білого мороку раптом виїзджаєш десь на вершині гори у другий, неперевершений і казковий світ. На небі міліарди зірок, усі яскраві. І чогось відчуття що це все для тебе Прямо жити хочеться і співати. А сміятися починаєш мимоволі. Одним словом це завдяки туману Гарно Вікторе. Надихаєш.
А ще, коли туман, думається й пишеться легко, ти, Михайле, не помічав такого? Я навіть уже знаю, чому так буває. Нічого не відволікає людину - довкола суцільна біла пелена, морок... Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
х1000
Прямо жити хочеться 
і співати. А сміятися починаєш мимоволі. Одним словом це завдяки туману 
