Серпень

Серпень.

Сьогодні сонце,мабуть,не вставало,

День сумом в*яже виднокіл.

І веселкових барв душі замало,

Хоч і багатий в хаті стіл.

Вікно в долину,ген аж, поміж верби,

До ставу,де вода – блакить,

Але чомусь в зажурі ходить серпень,

Отави косить і мовчить.

Мабуть літа  уже тому виною,

А може просто – недоспав.

Шукає милу із верби косою,

Якій серденько дарував.

Учора з ночі поміж зір супутниць.

Здалось,що вічність зупинив…

Вона ж була одна із тих розпусниць,

Якою він ввесь вік свій снив.