Наче позабуте сновидіння,
Як минувші радощі земні, -
Закипає сутінь білопінна
У саду моєму навесні.
Заросло черемхою віконце,
Солов’ї співають серед віт.
Гарно так, але не бачу сонця
Із кімнати крізь духмяний цвіт.
Потопаю в сніжній прохолоді
У легкій і світлій самоті.
Чи покара цвіт, чи нагорода,
Адже я в пітьмі на ясноті?
Я шукаю відповідь постійно
На чітке питання і просте.
А черемха, не підвладна тлінню,
З року в рік те й робить, що цвіте.
| 
у Вас 
1
